Регуляторна невизначеність і нестача банківських ресурсів стримують інвестиції в українську енергетику

Україна, як і більшість країн, що розвиваються, стикається з системними бар’єрами для залучення інвестицій у «зелену» енергетику. Попри те, що глобальні вкладення у сектор сягнули рекордних 3 трильйонів доларів

у 2024 році, лише незначна частина цих коштів потрапляє до держав із перехідною економікою, зокрема до України.

За висновками Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), ключовими факторами, які ускладнюють розвиток нових енергетичних проєктів у таких країнах, є регуляторна невизначеність, політична нестабільність і слабка банківська ліквідність. Для України ці виклики залишаються особливо актуальними — навіть попри високий інтерес інвесторів до галузі відновлюваної енергетики.

Вартість капіталу — головна перепона
Згідно з останнім звітом Обсерваторії вартості капіталу МЕА (2025), фінансування проєктів чистої енергетики у країнах, що розвиваються, обходиться щонайменше вдвічі дорожче, ніж у державах ЄС чи Китаї. Для українського енергетичного ринку це означає, що навіть перспективні проєкти з виробництва сонячної, вітрової чи біоенергії стикаються з надмірними кредитними ставками, бюрократичними затримками й ризиком нестабільного валютного курсу.
При цьому вартість капіталу для українських проєктів у сфері зберігання енергії (BESS) залишається на рівні або навіть вищою, ніж для сонячних електростанцій, попри здешевлення технологій акумулювання більш ніж на 70% за останнє десятиліття.
Ризики, що зупиняють інвесторів
Аналітики МЕА виділяють три основні групи ризиків, які формують негативне інвестиційне середовище:
• Регуляторна непередбачуваність. Постійні зміни законодавства, зокрема щодо «зелених» тарифів, умов балансування чи підключення до мереж, змушують інвесторів діяти обережно.
• Політична нестабільність. Війна, ризики безпеки та нестача довгострокових гарантій стримують прихід міжнародного капіталу.
• Слабка ліквідність банків. Через високу вартість кредитних ресурсів і обмежену готовність фінансових установ брати на себе ризики «зелених» проєктів, більшість ініціатив реалізуються за рахунок грантів або донорської підтримки.
Додатковим бар’єром є валютний ризик. Українські компанії часто залучають фінансування у доларах або євро, тоді як доходи отримують у гривні, що створює ризик втрат у разі девальвації.
Що прогнозують на 2025 рік
Попри загальносвітову тенденцію до зниження відсоткових ставок, більшість українських та іноземних фінансистів не очікують суттєвого здешевлення кредитів для енергетичних проєктів. За оцінками МЕА, лише 25% учасників ринку прогнозують поліпшення умов, тоді як понад половина вважає, що капітал залишатиметься дорогим через глобальну економічну невизначеність і обережність банків.
Для України це означає, що без активної ролі держави у страхуванні ризиків, запровадженні гарантій чи створенні пільгових механізмів кредитування приватні інвестори продовжуватимуть уникати великих «зелених» проєктів.
Що може змінити ситуацію
МЕА у своїх рекомендаціях наголошує: держави з перехідною економікою, серед яких і Україна, мають створити систему фінансових та регуляторних стимулів для енергетичних інвесторів. Йдеться, зокрема, про:
• впровадження державних гарантій для великих інфраструктурних проєктів;
• реформу процедур держзакупівель, щоб зменшити корупційні ризики й підвищити прозорість;
• створення стабільних податкових умов для компаній, які працюють у сфері відновлюваної енергетики;
• розширення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями, що можуть надавати пільгові кредити чи технічну допомогу.
Зокрема, у 2025 році G20 доручила МЕА розробити дорожню карту для залучення приватного капіталу у чисту енергетику країн, що розвиваються. Україна може стати однією з ключових держав цього процесу, адже саме зараз потребує масштабного оновлення енергетичної інфраструктури — не лише задля стабільності системи, а й задля економічної відбудови.